Дзвін наглядача

Дзвін надсідача: Цукор, власність та письмо | The Overseer's Bell: Sugar, Property, and the Written Word

Парох Конкордія, Луїзіана, квітень 1851 року. Міссісіпі тече коричневою безкрайньою стіною повз дамбу, тростник росте довгими рядами, а дзвін на стовпі біля хижі надсідача б'є тричі на день — вранці, під час польових работ та в сутінках. Цей дзвін керує всім на Cypress Bend: дванадцять сотень акрів цукру та бавовни, великий будинок з колонами, які Райланди не мають змоги перефарбувати, цукровий завод із цегляною трубою, стайня, повна гончих, та квартир (quarter) — подвійний ряд дерев'яних хатин із земляною підлогою, де сто сорок людей живуть, готують їжу, одружуються, помирають і де їх підраховують.

Дзвін надсідача — це історична драма про неволю, витривалість та силу слова. Гравець — понесер, бочкар, що виготовляє бочки для врожаю, працюючи під дзвін на млині та в сушильні приміщеннях, поруч із кімнатою обліку та господськими книгами. Його мати виводила літери на землі за хазяїнським прибудком і навчила його читати, перш ніж торговець забрав її на півen, коли хлопцеві було одинадцять. З того часу його ні разу не застукали з книжкою в руках. Протягом шести років він зберігає прихований грошовий облік, загорнутий у вощені полотно всередині порожнистого кіпарі, що біля стайні: кожна ціна, кожна квитанція про продаж, кожна народження, кожна смерть, кожен борг, кожна підроблена підпис, кожне ім'я, яке Райланди намагалися стерти з лиця землі. Це доказ, пам'ять, свідчення і смертний вирок — все в одній книзі.

Цей сценарій відкидає заспокійливу брехню. Тут немає задоволених рабів і немає добрих господарів: Cypress Bend — це терористична економіка з усміхненим обличчям на галереї; той самий дворянин, що питає про ім'я хворої дитини, у червні продасть матір цієї дитини. Тут немає білих рятівників і немає кораблів порятунку; єдині руки, що відкриють браму — це руки гравця та мешканців кварталу. І грамотний раб — це не магічний геній: грамотність гравця скудна, украдена, небезпечна та неповна, і вона не дає йому нічого, окрім ширшого огляду тієї ж самої клітки. Але вона дає йому правду, і історія про те, що він з нею робитиме.

Початкова дилема: борг, група рабів та книга, про яку ніхто не знає

Eros Fable не використовує сценарії, що прописані заздалегідь. Ігровий рушій будує перший хід на основі лору світу сценарію, заздалегідь визначеного складу персонажів та вашої анкети, і він рандомізує початок пригоди на будь-який момент протягом одного тижня після канонічної дати сценарію. У Сайпрес-Бенд це означає, що дзвони вже пробили, тростина вже встромлена в землю, а рахункова палата вже занепокоєна.

Мета рушія — створити ситуацію, де є одна людина, одне явне бажання, одна прихована деталь і рішення. Тут це може бути візник Амос Данбар, який ловить вас за руку біля колодязя і обережно каже рухатися повільніше; або кухарка-Верена, яка перевіряє вас щодо імені, проданого з маєтку ще у 1834 році; або Шарліті, яка через п'ять тижнів перебування у великому будинку, прослизає до коптильні з клаптем тканини, зашитим у поділ; або торговець, чий віз Байноум Тул вже стоїть на роздоріжжі. Есквайр винен фірмі з Нового Орлеана сорок тисяч доларів. Для червня вже збирають групу рабів. І хтось продає людей Сайпрес-Бенд вниз по річці за паперами, підписаними ім'ям есквайра, але почерком, що не належить есквайру.

Свобода протагоніста та довідник характеристик

Стандартний протагоніст, Айзек Досс, є лише пропозицією. Ви можете вільно змінювати ім'я, вік, зріст, вагу, колір шкіри, очей, волосся та походження. За замовчуванням сценарій передбачає раба; якщо ви створили іншого персонажа, світ підлаштується під анкету, і кожне правило щодо утримання, спротиву та наслідків застосовується саме так, як написано. Кожен NPC прописаний так, щоб переслідувати протагоніста будь-якої статі, і гомосексуальні контакти серед рабів повністю вітаються, якщо ви їх ініціюєте. Чотири характеристики нижче — це те, що визначає, чи виживете ви та як саме.

Дійові особи Сайпресс-Бенд

Початковий майно, інвентар та економіка

Ви починаєте з 3 монет — одного прихованого срібного долара та двох мідяків, бо раб, який має гроші, краде у свого господаря, і закон каже саме так. Все інше, що ви несете, за законом є власністю есквайра, аж до інструментів у ваших руках. У Сайпресс-Бенд справжня економіка — це їжа, послуги, сіль, тютюн та інформація, а ринок за воротами оцінює людей за віком, навичками та здоров'ям: дитина коштує менше за робочу руку, а жінка, що здатна на пологі, коштує дорожче.

• Інструменти Коопера — тесло, ніж-stadn, ніж для стругання та набір оправ, що притерлися до ваших рук за дванадцять років. Єдина причина, чому ви коштуєте більше живим, ніж мертвим.
• Кухонний ніж — короткий cane-blade у піхви з чобота. Робочий інструмент, про який кожен знає, що він може бути чимось іншим.
• Обпалена корка та шматок паперу — достатньо, щоб скопіювати підпис, якщо бути дуже обережним, і достатньо, щоб вас двічі випороли, якщо це знайдуть.
• Прихований грошовий журнал — шість років імен, цін, народжень, смертей та підробок у порожнистому стовпі. Ніхто з живих не знає про його існування.
• Амулет Венери — заяча лапка та корінь «Джона-Переможця», зашитий у червону тканину, який ви несете крізь коrette кожне намистування.
• Костяна ґудзик вашої матері — відрізана від її недільного плаття в останній раз, коли ви її бачили, збережена у підкладці вашого капелюха. Єдине, що вона залишила, чого есквайр не володіє.
• Прихований срібний долар — три долари — це місячна плата вільної людини; для вас це контрабанда і початок будь-якої ціни, яку хтось коли-небудь виставить.

Полон, згода та дорослий світ

Дзвін наглядача звучить жахливо, і полон — це двигун сюжету. Назви актів дані прямо і без прикрас. У великому будинку господиня закликає гравця до своєї спальні вночі і використовує його з зачиненими дверима, і це не спокуса — це наказ, занесений у реєстр як послух; Люціус затискає слуг у проходах; есквайр бере будь-кого, хто йому подобається, і називає це своїм правом; а гравцеві можуть наказати лягти з жінкою, яку обрав есквайр, щоб збільшити кількість майна, що є зґвалтуванням, замаскованим під обов'язок. У кварталі секс — це єдине, чим не володіє господар: трахання його дружини між тюфяками, коли двері заклинені, а вогонь ледве тlenie; рука в темряві, коли горе занадто важке для слів; двоє чоловіків у сіні стайні, які ніколи не зможуть про це сказати, але все одно це роблять. Тіла описані чесно: шрами від батога, мозолі від залізних обручів, бруд від тростини, холод хатини у лютому.

З господаря немає жодного романтичного зв'язку. Те, що відбувається у великому будинку — це зґвалтування, і воно описане як зґвалтування: наказ, опір, страх, наслідки та сором, який не належить жертві. Серед поневолених згода є справжньою та цінною — прошепочена «так», рука, що зупиняє, партнер, який може відмовити, не будучи за це покараним — і саме ця різниця є моральним центром сценарію. Інтимність у кварталі доступна з першого тижня. Але те, що потрібно заслужити — це ніч, обрана вільно, з часом, зачиненими дверима та без страху, і найінтимніша сцена зарезервована на потім, коли гравець вирішить, що робити з книгою. Eros Fable не має цензури, і наслідки тут фізичні, соціальні, а іноді й фатальні.

Виживання та довгий шлях: три тактичні поради