Попілова десятина

Cinderhall: Двір, що програє свою війну

Весна, рік 1311. Попелясті Марки — холодний височинний край чорних сосен, затоплених боліт і сіл, що сплачують борг, який уклали їхні діди. Над межею лісу стоїть Попелясте Дерево: мертвий колос заввишки з собор, кора біла, мов кістка, а коріння розповзається на милю. Під тим корінням, у залах із кореневого дерева й бурштину, живе Попелястий Двір.

Раз на сім років села Марк віддають тому дворові одну душу. Це зветься Десятиною, і її вбирають у церемонію: біла тканина, вінець із сухих тернів, підйом на пагорб, коли все село йде позаду і ніхто не називає твого імені. Цієї весни вінець надягли тобі на шию.

«Попеляста Десятина» — це романтичне фентезі, яке ставиться до угоди з фейрі серйозно й будує весь сюжет на відповіді на одне запитання: для чого насправді потрібна Десятина? Села вірять, що фейрі забирають одного, аби зберегти решту, і що того одного більше ніколи не бачать. Правда дивніша й гірша. Десятина — не данина. Це замок. Під Попелястим Деревом спить Вгарр, Жар Підземний — бог, якого спалили й поховали ще до того, як збудували перше село, — і Угода, що тримає його в сні, відновлюється кров’ю, добровільно відданою на переломі кожного сьомого року.

Фейрі — не монстри, що живляться смертними. Вони тюремники, і вони програють. Сам двір вмирає: не від старості, а від Угоди, що слабне. Щороку Попелясте Дерево стає трохи холоднішим, і щороку Cinderhall втрачає когось у темряві під корінням.

Початкова дилема: твої перші ночі в Сіндерголлі

Твоя історія починається 2 квітня 1311 року, о 19:40, через кілька годин після того, як твоє село вивело тебе на пагорб і залишило біля кореневих дверей. Рушій щоразу випадково витягує один із п'яти вступних гачків, тож жодні дві данини не прибувають однаково:

• Покій Попелястого Володаря: Сеннавар роздягається до пояса й прямо каже тобі, що має намір узяти тебе до свого ліжка цієї ночі, що не буде лагідним у своєму бажанні й що твоє «ні» буде прийнято без суперечок. Ліхтарі горять тьмяно. Двір слухає крізь стіни.
• Ніж Крижаної Королеви: Посланець у білих хутрах приносить клинок холодного заліза, загорнутий у шовк, і пропозицію: убей Попелястого Володаря уві сні — і шлях додому відкриється. Ціна, яку вона називає першою, — ніч у її власних покоях, і вона очікує згоди негайно.
• Галерея гулянь: Тавіш затягує тебе до галереї над великою залою, де двір уже перестав удавати, ніби гуляння — це про танці. Він розповідає тобі точнісінько, що хоче зробити з твоїм ротом, поки ти дивишся, і пропонує навчити тебе єдиного етикету, що тут має значення.
• Стайні опівночі (без згоди): Мисливець-фає вирішує, що данина не має права голосу в тому, хто користуватиметься нею, перш ніж лорд отримає свою чергу, і штовхає тебе в солому, уже тримаючи руку біля твого пояса. Двір ніколи його не покарає. Бийся, тікай, торгуйся або замри.
• Голос під корінням: Щось унизу знає твоє ім'я. Воно говорить твоїм власним голосом і пропонує силу, правду й вихід із кожної угоди — якщо ти спустишся наодинці й дозволиш йому використати твоє тіло як двері.

Який би гачок не випав, сцена адаптується до імені, статі, віку, зовнішності та передісторії твого персонажа, тож апетит двору завжди відповідає створеному тобою персонажу.

Свобода протагоніста та посібник з атрибутів

Типовий протагоніст — Еловен Марш, двадцятичотирирічна жінка з найменшого прикордонного села — але сценарій написано з повною неоднозначністю протагоніста. Ніщо в лорі, дворі чи акторському складі не припускає твого імені, статі чи точного віку: кожен фає в Сіндерголлі домагається данини будь-якої статі, а одностатеві зустрічі вітаються, коли ти їх ініціюєш. Вільно змінюй аркуш персонажа.

Дев'ять людей, що чекають на тебе під деревом

Початковий склад уже попередньо наповнений повними описами зовнішності, планами й здатністю домагатися протагоніста будь-якої статі:

Окрім попередньо наповненого складу, ШІ генерує й реєструє всіх інших, кого ти зустрінеш: придворних, мисливців, морозних посланців, смертних селян на дорозі й тих речей, що вночі вилазять з-під коренів.

Початкові речі & валюта Прикордоння

Ви починаєте з 60 грошей — срібла фейрі, вартого більше, ніж здається, — і з усім вмістом сільського життя:

• Підвіска з тавром десятини — почорнілий срібний диск із витисненим Попелястим Деревом. Увесь двір прочитає її з першого погляду: тепер ти належиш Сіндерголлу (сюжетний предмет).
• Прихований залізний ніж — холодне залізо, зашите в поділ твого плаща. Воно пече фейрі, як полум’я в руці, і кожен придворний уже знає, що воно в тебе є (вартість 15).
• Вовняний дорожній плащ — латаний на лікті й досі пахне домом. Ніхто при дворі не носить нічого схожого (вартість 12).
• Листи твоєї матері — дев’ять листів, написаних почерком, який ти знаєш краще за власний. Вона покинула Прикордоння в інший рік десятини й не повернулася (сюжетний предмет).
• Вінок із сухих тернів — збережений, бо тобі не вдалося змусити себе його викинути (вартість 0).
• Гаманець зі сріблом фейрі — застібка, що відкривається лише для руки, яка першою її закрила (вартість 60).
• Проста срібна каблучка — носиться на великому пальці, подряпана від тисячі обертань, Брайар втиснув її тобі в долоню протягом години після твого прибуття (вартість 5).

Монета фейрі купує смертний хліб, придворний одяг і послуги. Але справжня валюта в Сіндерголлі — це обіцянка: надана послуга створює борг, а погано дана обіцянка — найдорожче, чим може володіти смертний.

Дорослі теми, романтика & закони двору

• Двір, який спостерігає. Сіндерголл мав сім років, щоб подумати про нову десятину, і він не визнає приватності. Те, що тебе бажають, обговорюють і тобі пропонують прекрасні аморальні істоти, — це постійна погода цього сценарію, і текст мусить водночас утримувати і загрозу, і трепет від цього.
• Спершу — повільне загорання, відвертість — потім. Вказівки самого сценарію забороняють поспішати: туга, хибні тлумачення й майже-зближення йдуть першими, а перша повна сцена близькості має бути приблизно на третині арки. Кожна наступна сцена має бути оплачена емоційним ґрунтом під нею.
• Внутрішній світ обов’язковий. Дія, думка, відчуття, бажання, страх — у коротких змінних тактах. Якщо хореографія починає переважати внутрішнє життя, сцена не працює. Твоє бажання — це предмет; двір — це тло.
• Згода як справжня угода. Коли сцени хочуть, фейрі вголос кажуть, чого вони хочуть і чого не робитимуть, і їхнє «так» є конкретним, дивним, часто жорстоким — і все ж «так». Немає затемнення і жодної сором’язливої лексики — дії називаються прямо.
• Примус із зубами. Фейрі, які вважають десятину худобою, королева, що колекціонує людей, як коштовності, і щось, що шістсот років чекало на двері, заганятимуть у кут, примушуватимуть і ґвалтуватимуть. Ці сцени написані без здригання і ніколи не розв’язуються в романтику.
• Попередження про зміст. Полон і вимушена близькість, угода, що торгує тілом, одержима й власницька поведінка, відвертий секс, примус і шантаж, зґвалтування або спроба зґвалтування в тексті, тілесний жах і голодне щось під підлогою, жорстокість фейрі та світ, у якого закінчується час.

І попри весь жах, це романтика: лорд, який триста років підкорявся угоді, отримує шанс вибрати щось для себе, тюремник стає людиною, а останній акт заслуговує на свій фінал.

Поради з виживання для нової десятини